Дерево-держава

2004 року на Майдан вийшли люди, які у переважній більшості були просто незгодні зі старою системою. Ті, хто прагнули змін, сподівались на зміни у кращий бік та готові власноруч докласти зусиль, щоб ці зміни відбулись. Протягом кількох місяців їм це більш-менш вдавалось – був бодай мінімальний результат від власне стояння на морозі, багато хто став у нагоді як виконавець невеликих доручень, деякі – як організатори. Дехто навіть спромігся проявити себе як творець – народити гарну ідею та започаткувати її втілення.
Зрозуміло, що систему (стару владу) такий прояв здібностей величезної кількості людей злякав – бо вони чудово знали, що то все сприятиме заміні старої влади новою. Тому так швидко зупинили революцію, тому так нещадно розгонили майдан. Тому так щільно викорінювали те, що зародилось під час революції – знівелювали ідею, знецінили здобутки, спаплюжили добрі починання. Але то окрема історія – як саме це робили.

Зараз, у період з 2004 з 2006 року, були створені дуже несприятливі умови для тих, хто прагнув самореалізації після змін. Можливо, воно й на краще – це дозволило у період випробувань проявити свою витримку та силу волі дійсно цілеспрямованим людям найкращого ґатунку. Попри всі негаразди ці люди намагались реалізувати свої доробки та здібності, приєднуючись та виходячи з різних партій, створюючи власні громадські об’єднання або залишаючись безпартійними. Але належність чи неналежність до будь-яких партій не завадила цим людям брату участь у акціях протесту, подавати пропозиції до владних структур, шукати шляхи подальшої самореалізації та гармонізації суспільства. Тобто, відбулося певне просіювання учасників Майдану, на кшталт просіюванні породи для добутку золота.

Цей процес продовжується кожного дня і має лише один критерій - перевірку на готовність важко працювати сьогодні, не маючи жодних зисків та відзнак, заради перспективи у більш-менш близькому майбутньому. Заради власної самореалізації у оздоровленому суспільстві, побудованому згідно справжніх людських чеснот, орієнтованому на якісну працю та якісний добробут.

Без перебільшення можна назвати цих людей «золотим фондом нації». Вони щирі у своїх прагненнях, порядні у виборі засобів для досягнення мети, достатньо молоді і енергійні, мають гарний інтелектуальний потенціал, організаторські здібності або особисті таланти у певних сферах, творчо підходять до вирішення задач, враховують свої і чужі помилки та торують нові шляхи. І саме тому іх можна визначити як провідників нації – вони здатні подати гідний приклад всім громадянам України. А якщо ми зважимо на мудрий вислів про те, що подібне притягує подібне, то рано чи пізно отримаємо чудову спільноту спроможних високоморальних людей.

Зараз провідники нації – нехай то буде 2-3 тисячі людей – наполегливо шукають шляхів єднання. Якщо говорити мовою алегорій і уявити, що кожна людина-провідник є ниточкою, то якісне єднання дозволить сплести міцний канат. Окрім того, кожна ниточка-провідник подовжується униз – розгалуженням ниточок-помічників, що частково або періодично допомагають провідникам. Тобто, кожний провідник має 5-10 знайомих або однодумців, що інколи сприяють у справах, підтримують морально або матеріально, але виходячи знову-ж таки із засад служіння спільній справі, без нагород та відзнак. Окрім того, ці люди не мають достатньо енергії або здоров’я, здібностей або сили воли, але віддають бодай небагато, та доцільно саме у допомогу провідникам.

Ще дали ниточка провідник-помічник розгалужується до ниточок-прихильників, тобто до людей, що позитивно ставляться до починань провідників, але мало чим можуть допомогти через відсутність особистих талантів або зневіру у власні сили.

Всі ці ниточки пронизують суспільство тісним хитросплетінням, але якщо ми почнемо досліджувати ці зв’язки більш прискіпливо, то виявимо власне учасників майдану, які за минулі два роки постійно, нечасто, зрідка або буквально декілька разів підтримали провідників. А всі разом і складають структуровану спільноту учасників Майдану.
Графічно ці відносини виглядатимуть наступним чином:

Найцікавіше те, що за два роки такі зв’язки справді вдалось налагодити провідникам, окрім того, статус учасника Майдану попри всіляку дискредитацію залишився ознакою дійової та совісної людини. Зараз постало питання само ідентифікації та єднання провідників у міцний єдиний канат. І саме від того, наскільки якісна буде кожна ниточка канату, буде залежати спроможність цього канату провідників потягнути за собою суспільство. Основною проблемою є те, що не досить якісні провідники прагнуть першості, а справді якісні мовчки роблять свою справу, більше того, готові понизити свій статус до ниточок-помічників, аби не завадити справі. І це є руйнівною тенденцією – ми не отримаємо міцного канату, а отримаємо слабеньку мотузочку з гнилуватих ниточок-провідників, тоді як найкращі не зможуть прислужитись справі міцного єднання-канату.

Навіщо ж той канат? Він потрібний для того, аби можна було Богові ухопитись за канат, смикнути націю догори та вивільнити здорову частину суспільства з болота. І якщо гнилуваті ниточки присутні у всій розгалуженій мережі, то ривок не матиме сенсу, гнилувата мотузочка увірветься на самому верху, бо учасники Майдану не перевірили самих себе на предмет якісності провідників та якісності всіх ланок самоорганізованої структури.

А тепер подивимось на цю ж схему догори ногами. Вона нагадує дивне дерево – листя та гілочки вже є, а стовбур ще несформований. І продовжуючи образ дерева-нації, ми можемо домалювати картину, користуючись підказкою самої матінки-природи. Тобто зробити наступні речі – сформувати той самий канат-стовбур, про який говорилось раніше, та пошукати коріння, яке живитиме провідників. Однак і на це питання вже відома відповідь – коріння у наших героях, які поклали своє життя за незалежність України і тим самим сприяли факту утворення держави, в якій ми зараз намагаємось навести лад.
Тобто, взявши за образ нашої держави дерево, ми побачимо, що на поверхню землі виткнулись вже листочки та гілочки, але не достає наснаги утворити стовбур та відшукати коріння. А саме після того, як дерево стане повноцінно живитися з землі, стане міцним та витривалим, гілочок та листя стане ще більше та з’являться рясні плоди врожаю української державної незалежності у вигляді добробуту нашої нації.

І знову ж таки, можна подивитись на цей образ з іншого боку. На 15 році незалежності України ми живемо фактично з пострадянською системою влади, яка все зробила для того, аби наше дерево держави залишалось старезним і дуплястим, а молоді пагони не мали змоги розвинутись.

Тому картина нашої державної влади зараз нагадує підрубане та повалене дерево. Дерево, в якого від палючого сонця всохло коріння – ми не знаємо наших героїв і вони не здатні надати нам допомогу. Однак частина корінчиків збереглася у землі і це дає надію на виживання.

Дерево із дуплястим стовбуром, тому що дуже старе та й ще підгнило від довгого лежання на землі, через що владноможці недоступні – бо нема зв’язку із листям чи бодай гілочками. Дерево із дуплястими та навіть поламаними гілками, які у будь-який момент можуть навіть відпасти, та такому ж трухлявому стовбуру вже байдуже – бо гілки також лежать на землі, вони вже не в змозі бодай щось тримати. Напіввсохлі гілочки ще бодай якось намагаються жити, а зелене листя присипане землею та хиріє, не маючи змогу відкритись до сонця та отримати життєдайну силу, щоб реалізувати свій потенціал і своє призначення. Про плоди мова взагалі не йде, бо спотворений процес призвів до всихання, і як наслідок, повільного вмирання цього неприродного дерева.

Окремо варто сказати про мічурінськи досліди – на наше державне дерево пасинкували чужородні гілки, сподіваючись, що вони зарясніють плодами, висмоктуючи соки української нації, та ці гілки тільки завдали ще більшої шкоди стовбуру – і рани ятряться, і гілки не приживаються, і плодів годі очікувати.

Отож, прискіпливо розглянувши образ нашої держави як дерева – а це гарний і зрозумілий образ - ми можемо визначити, що саме зробили з нашою державою за 90 років і якими шляхами ми можемо вийти з цієї ситуації, щоб побудувати справді гармонійну державу.

За майже 90 років комуністична влада на Україні зробила наступне:
1.Знищила найкращих синів України (провідників) фізично
2. Знищила пам'ять про героїв
3. Встановила одноосібно керований суспільний устрій
4. Призначала на посаду керівника держави неякісних провідників
5. Неякісні провідники формували неякісну мережу чиновників
6. Неякісні чиновники насаджували антинародне законодавство
7. Громадяни України не мали змоги самореалізуватись у повній мірі

У хронологічній послідовності це виглядатиме таке чином:
1917 – 1933 – знищення провідників
1933 – 1945 – встановлення одноосібної влади неякісного керівника
1945-1960 – формування чужородного чиновництва, знищення пам’яті про героїв
1960-1990 – насаджування антинародного законодавства та його втілення
1990 -2004 – протягування комуністичного законодавства як законодавства незалежної України та фізичне знищення нових провідників нації
2004 – насаджування парламентського суспільного строю шляхом політреформи
2004-2006 – дискредитація ще одного покоління провідників української нації.

Що буде наступним кроком цієї влади? Фізичне знищення нової генерації провідників? Формування неспроможного, спотвореного хабарями чиновництва? Хто знає, що вони ще вчинять, однак українська нація не бажає чекати та має орієнтири на майбутне.

Ми повинні зараз:
-Визначити, який суспільний устрій стане найкращим для української державності
-Розробите системне законодавство незалежної держави згідно суспільного устрою
-Всіляко сприяти прояву та консолідації провідників нації у спільних справах громади
-Припинити продовження законотворчого процес як несистемного
-Припинити дію змін до Конституції
-Громадою визначити суспільний устрій, провідників нації та механізм їх обрання
-Спільними зусиллями всіх громадян держави, що прагнуть змін, швидко викорінити всю стару систему та втілити у життя нову.

І чим швидше ми консолідуємось, самовизначимось та системно деталізуємо образ нашої держави, тим швидше ми отримаємо квітуче дерево і незалежної, і родючої України.

Вікторія Омельченко