Влада-паразит

Що ми маємо на сьогоднішній день з владою на Україні? Стара пострадянська система у 1991 році гордовито проголосила себе новою владою незалежної України. Старі затяті комуністи та молоді енергійні комсомольці отримали безпрецедентну нагоду власноруч владарювати всім майном, що опинилося на території України, всіми грошовими потоками та власне громадянами. І вони завзято взялись за справу – розпродали самі собі майно держави, склали власні гроші у власні банки і швиденько прилаштували так-сяк радянські закони під нібито українські. Надрукували грошей – а тут виявилось, що це спричиняє інфляцію. Почали затримувати зарплатні та пенсії – теж наварили чималий куш, громадянам розповіли, що гроші блукали по банкам. А насправді їх вміло притримали три-чотири місяці – і збагатились у сотні разів.

А далі почали виявлятись дивні речі – гроші від розпроданого майна та інфляційних оборудок рано чи пізно закінчуються, продавати вже й нічого, а годуватись-розважатись треба. Придумали нову розвагу – почали збільшувати податки, аби отримати надурняк грошей, ні за що не дбаючи. Та молодий бізнес, що зародився, не бажав надурняк здавати гроші – більшість новостворених фірм закрились. Тих, що залишились, повідомили – бажаєш сам жити, дай жити апарату системи, здавай справно гроші на власні рахунки можновладців і у державний бюджет. Зарплатню можеш платити як тобі заманеться – то твої справи з найманими працівниками, власнику.Власники зрозуміли, як сплачувати менше податків – почали малювати у звітності величезні зарплатні.

Найманим робітникам нібито виплачували шалені зарплатні, а насправді копійки. І тоді вийшов чудернацький закон – вважати зарплатню не витратами, а добутками підприємства. Причому вийшов цей закон у кінці року, а зобов'язував сплатити податки НА фонд заробітної плати з початку року. Розорились ще чимало фірм, хто й сподівався вижити, став приреченим.

З законами справа владналась теж непогано – якщо закон заважає, його будь-якого дня можна змінити малесенькою поправочкою. Коли поправок назбиралось сотні, стало зовсім зручно – бо половина поправок щось дозволяє робити, а половина – забороняє. Отож можновладцям можна робити що заманеться, бо закон дозволяє, а простим громадянам – нічого не можна, бо то й же закон забороняє. І виникло чудове гасло «Посадити у тюрьму можна тільки бідного і невладного»

Але діло з доходами до бюджету все одно посувалось слабко – одурені підприємці не бажали сплачувати шалені податки, а державні підприємства просто балансували на грані банкрутства, здаючи всей прибуток до бюджету. З'явилась «чорна зарплатня» - у конвертах та «біла» зарплатня – у розмірі мінімальної зарплатні. Вся країна опинилась за межею бідності згідно офіційної статистики та ошуканою чимало разів роботодавцями – бо дуже часто чорну зарплатню можна було не виплачувати робітникам і не було жодних документальних підстав звертатись до суду ошуканим.

А роки все йшли. Розхитана і розкрадена промисловість України ледь жевріла, збори податків все зменьшувались, молоді й здорові виїжджали на заробітки за кордон, до Європи та Америки, і пропорція «кількість працюючих/кількість пенсіонерів» все збільшувалась не на користь владноможців – доводилось чимало віддавати пенсіонерам і вже майже не залишалось їм, владарям.

Дійшла черга й до стратегічної власності держави. Апарат системи величезний, всі прилаштувались при владі і всім треба жити, ще й гарно жити. А оскільки гіганти вітчизняної промисловості все одно майже всі нерентабельні, то навіщо їми опікуватийсь – хай підуть з молотка, а гроші можна прожити. А ті підприємства, які рентабельні – тим більше потрібно самим собі продати, нащо той загальний бюджет, якщо можна, щоб гроші навпрямки капали у власну кишеню. Залюбки за два роки гайнула з молотка майже вся стратегічна промисловість України. Можновладці самі собі продали, гроші проїли, власниками найбільших підприємств залишились – дуже зручно.

А час все йшов, а апетит залишився, бо гроші мають властивість закІнчуватись. Та ще й молоді-зухвалі зрозуміли, що гарно пожити на Україні можна єдиним способом – присмоктавшись до влади та бюджетного корита. І молода неідеологічна генерація , не вихована комуністами у дусі рабської покори до вождів, почала рватись до влади будь-якими засобами, відштовхуючи навіть старих вожаків системи від корита та солодкого життя.

І це стало катастрофою. Вся система раптом зрозуміла, що її час закінчується, що вже ніде надурняк брати гроші, що вже неважливо, у скільки разів збільшувати мита та податки – їх все одно не платять, і можновладці вирішили продати країну оптом – урвати наостанок найбільший куш.

Та потенційні покупці виявились неквапливими – давали невеличкий задаток та обіцяли остаточний розрахунок після того, як країна перейде цілком під юрисдикцію замовника-покупця. Грошей обіцяли Америка, Росія, Евросоюз. Всі троє покупці бажали мати товар у відповідній до своїх інтересів обгортці, з підготованим та скореним населенням, без зайвих клопотів та вирувань.

Оскільки кожний клан пригледів собі окремого покупця, то виникли протирічні інтереси. Почалася битва за країну «спокійну та підготовану до приєднання». Три різні угруповання бились за свої майбутні зиски, проводячи акції «Україна без Кучми», Помаранчеву революцію, антиНатівську кампанію та безліч інших. Але оскільки вони всі були взаємовиключаючі і сповідували протилежні інтереси, народ України отримав чудову бесплатну виставу під назвою «Пани чубляться – у холопів чуби тріщать». Побігавши по акціях, посидівши у тюрмах та постоявши на майданах, громадяни України зрозуміли, що насправді влада давно забула, чия вона і для кого вона – влада звикла сповідувати свої власні грошові інтереси. І влада забула про те, що вряди-годи не заважало б громадянам кидати з бюджету України бодай якусь кістку – не до того було у битві за оптовий продаж країни, з народом же намірились віддати, ще й навпіл технічно розділили, щоб одні інших звинувачували у всіх бідах, а влада – вони ж ні при чому.

І раптом цей дивний народ неочікувано захотів чесно жити – ну хто б міг подумати. З майданів не хотіли розходитись, гуртуватись надумали і продовжувати – довелось технічно розганяти замаскованими кгб-ешними методами. І другий рік поспіль переймається цей народ долею України у відкритій формі на вулицях та у газетах, у Інтернеті та у найнижчих ланках влади. Заважають всім покупцям показати товар обличчям – ось вона, підготована до продажу країна, спокійна та обнадійливо очікуюча подарунку долі від Євросоюзу, Нато або старого доброго СНГ.

І як остання міру покарання нескореному народу влада приготувала найболючіші методи – відбирання житла громадян шляхом багаторазового підвищенна тарифів, зростання заборгованності та виселення боржників, та дрессуру голодом та холодом впродовж зими 2006-2007 року шляхом перекриття газу та продажу зерна із держзапасів України. Влада приготувалась влаштувати українській нації найжорстокіші умови існування протягом декількох місяців, щоб приборкати непокірних та порадувати навесні приєднанням до держави-спасителя (до кого саме, за зиму вони сподіваються тихцем домовитись уже всіма кланами зразу, згуртували зусилля і їздять то до Москви, то до Нью-Йорку, то до Брюсселю).

З огляду на вищевикладене, громадяни України мають бути морально та матеріально готовими до випробувань – заощаджувати власні гроші і витрачати їх тільки для своєї родини, не сплачуючи без належного обгрунтування ані квартплати, ані податків ненажерливій владі, запасатись продуктами харчування на ВСЮ зиму вже зараз, доки ці продукти ще є, заздалегідь дбати про засоби зв'язку між собою з метою подальшої координації дій незалежно від влади, у разі зростання цін на продукти харчування самостійно робити закупки безпосередньо у селян, або обмінювати по бартеру на ті ж мобільні телефони, бо у місті потрібні харчі, а у селі – достовірна інформація з перших вуст, та готуватися разом громадою України дати відсіч цій страшній україноненависницькій владі, що хоче знищити державу і продати її у рабство разом з усім населенням.
Знайте, всі депутати, всі міністри і робітники апарату, партійні лідери і затяті активісти всіх партій – громадяни України зможуть вижити самостійно попри всі ваші дії. А ваш час закінчився.

Вікторія Омельченко